– Чи пам’ятаєте ви перший день війни? Що робили ви? Ваші батьки?
– Тримайте ці спогади в пам’яті… Війна скінчиться, а ви будете розповідати про це своїм дітям і онукам.
– Напишіть на цих сердечках, що ви особисто робили для перемоги…. Плели сітки… Висилали посилки воїнам… Донатили… Писали листи воїнам… Ось скільки ви робили! А ви ж діти!
Це виховна година «Чотири роки вогню та світла» з учителькою історії Тетяною Білоцерківець.
– Ми тоді так само зїхалися до школи – дорослі і діти… Так само стояли на лінійці. Намагалися підтримати одне одного… Учнів автобус розвіз по домах, а дорослі приходили в ліцей… Навколо нашого колективу тоді об’єдналися люди всього села… Приймали внутрішньо переміщених осіб… У теперішньому пансіоні жили люди, багато – з маленькими дітками. Люди, чиї будинки забрала війна…
Це вже розповідь директорки ліцею Оксани Борсук на ранковій лінійці…
Суміш смутку, глибокої вдячності та непохитної віри. Ми вшанували мужність тих, хто першим прийняв удар на себе, приєдналися до Всеукраїнської молитви за Україну. Роздуми про власну ідентичність та стійкість доповнилися участю в онлайн-заході Освітнього центру Верховної Ради України.
Серце сьогодні переповнюється сумом і гордістю… За нашу державу, наш героїчний народ, за кожне життя, що зараз перебуває в небезпеці. Ці чотири роки навчили нас цінувати кожну мить і вірити, що після найтемнішої ночі обов’язково прийде світанок. Ми пам’ятаємо, ми стоїмо, ми продовжуємо йти до перемоги. 